Рослинність За флористичним складом рослинність Європи відноситься до Голарк­тики. Завдяки древнім і сучасним материковим зв’язкам у флорі Європи є велика кількість родин, родів і видів, спільних з Азією, Африкою і Північною Америкою, і відносно невелика кількість ендеміків. Ботаніко-географічні підрозділи, що входять в Європу, характеризуються  не тільки певним фло­ристичним складам, але і певними типами рослинності. Представлені наступ­ні типи рослинності: тундровий, кореальний, або тайговий, неморальний, який включає широколистяні і хвойно-широколистяні ліси і зв’язані з ними чагарникові і трав’яні об'єднання; степовий, пустинний, субтропічний чагар-никово-деревний. Найбільше розповсюдження мають лісові типи рослиннос­ті, найменше – тундровий і пустинний. В арктичному, субарктичному і бореальному відмінності в зональних типах рослинності між районами з океанічним і помірно континентальним кліматом виражені слабо. В більш низьких широтах вони проявляються чітко: в районах з океанічним кліматом південніше тайгових лісів представлені змішані хвойно-широколистяні ліси і широка смуга широколистяних лісів, які в субтропіках замінюються ксеро­фільними вічнозеленими і змішаними  вічнозелено-листопадними ліса­ми і чагарниками; а в районах з помірно континентальним кліматом південніше тайги простягаються вузькі смуги широколистяно-хвойних і широколистяних лісів, які замінюються при просуванні на південь і південний схід лісосте­пами, степами, напівпустинями і пустелями (на південному березі Криму є елементи субтропічної рослинності). На території Європи природні ландшафти майже відсутні, вони замінені культурними ландшафтами. Найменші зміни зазнали ландшафти і фауна тун-дри і гір. Ліси Європи колись утворювали майже суцільну зону, яка склада­лася переважно з дубів та інших широколистяних порід, і які заміню­вались на північ хвойними, а на південь – розрідженими лісами середземно­морсь­­кого типу. Знищення лісів почалось в Греції вже в V ст. до н.е., потім прийняло широкий розмах в інших районах Південної і Середньої Європи. Систематичне знищення лісового покриву, що викликало порушення цілісно­сті природних біотипів, супроводжувалось низкою інших наслідків, пагубних для природної фауни і флори. А р к т и ч н і   т у н д р и   і   п у с т е л і   розповсюджені на Шпіцбергені, Землі Франца-Йосифа, Новій Землі. Рослинність представлена лишайниками і мохи, нечисленними видами трав (каменоломки, герані та інші) і чагарників (дріада, полярна верба та інші). Значні площі складають не покриті рослинністю кам’янисті поверхні – полярні пустелі. Т и п о в і   т у н д р и   розвиті на півночі материкового побере  жжя і на берегах Нової Землі, мають більшу видову насиченість і більш зімкнутий по-крив. Тут виділяються: мохово-лишайникові тундри з пануванням бурих і зе-лених мохів, ягелю та інших лишайників, з участю деяких трав (крупка, вів­сянка, маки, каменеломки), чагарничкові (водянка, багно) і низькорослих ча­гарників (карликова береза, полярна і круголистна верба). В перезволо­жених пониженнях поверхні серед типових тундр вкраплені болота, переважно низинні. В горах Ісландії, Скандинавії на Уралі розповсюджені гірські тунд­ри, утворюючи пояс рослинності на висоті більше 300-500 мм на півдні. Тундрова рослинність на півдні замінюється лісотун­дровою, для якої характерно сполучення тундр, боліт і низьких рідкостійних  лісів переважно з ялини в східних районах, берези і сосни – в західних. В цих лісах добре розвиті мохово-лишайникові і чагарниковий яруси (брусниця, чорниця, толокнянка, водяника). В горах подібні ліси утворюють пояс рослинності на висотах від 300-400 м на півночі, до 900-1000 м на півдні. В Ісландії березові рідколісся сполучаться з луками і низинними болотами. Тундрова рослинність місцями використовується для випасу оленів. на півночі і 1000-1100 Т а й г о в а   р о с л и н н і с т ь   утворює широку смугу, яка простяга­ється на південь приблизно до 57-58опн.ш. Тут панують хвойні ліси з перева-жанням на сході сибірської ялини, сибірської ялиці і сибірської модрини (в Передураллі і північних районах зони упритул до Скандинавії також і сибірської кедрової сосни), на заході – ялиці європейської і сосни звичайної. У вологих районах в надґрунтовому покриві цих лісів переважають мохи, чорниця, брусниця, вереск, кислиця, в сухих – лишайники. Крім хвойних, нерідкі березняки і осичняки, частіше всього появляються на місці пожарищ і вирубок; біля північних меж тайгових лісів в Феноскандії є і корінні березові ліси. З інших типів рослинності в тайговій зоні розповсюджені заплавні і су-дольні луки, верхові сфагнові болота з багульником, морошкою, клюквою, чорницею, трав’яні лісові болота. В Скандинавських горах і на Уралі тайгові ліси утворюють нижній пояс гірської рослинності. Тайга – найбільш багата рослинними ресурсами; тайгові ліси дають деревину, яка використовується в целюлозно-паперовій, хімічній і будівель-ній промисловості; в тайгових лісах ведуться промисли з метою добування хутра (білка, куниця, горностай, , лисиця, заєць-біляк та інші), м’яса диких звірів і птиці (лось, рябчик, тетерів, глухар та інші), збір плодів і ягід (брусниця, чорниця, смородина, горобина, черемшина) і грибів; лучна рослинність тайги використовується для випасу головним чином великої ро-гатої худоби. З м і ш а н і   ш и р о к о л и с т я н о – х в о й н і   л і с и   розташовані південніше тайги, простягаються від півдня Скандинавії до Уралу; найбільшої ширини досягають в Східній Прибалтиці, Білорусії і на заході центральних районів Європейської частини Росії. На схід від м. Нижній Новгород смуга лісів сильно звужується. Ліси складаються як тайговими, так і широколистими  видами дерев (дуб, клен, липа). На піщаних ґрунтах крупні масиви утворюють соснові ліси. Ш и р о к о л и с т я н і   л і с и   займають значно більшу площу. Вони охоплюють всю територію (крім гір) Західної Європи від тайги і змішаних лісів на півночі до субтропіків на півдні (приблизно до 40о пн.ш.), на схід від Карпат смуга широколистих лісів сильно звужується, майже виклинюючись в Передураллі, де південна їх границя проходить на широті 53-54о пн.ш. Самим розповсюдженим деревом в цих лісах є дуб. В районах з океанічним кліматом черешневий, скальний (на сході доходить до р. Південний Буг). Інші види дуба утворюють або чисті насадження, або змішані з березою (Британські острови, Бельгія, Нідерланди), грабом звичайним, липою, буком євро­пейським (головним чином в Західній Європі). Чисті букові ліси притаманні до схилів горбів і нижнього поясу гір, де відносно тепла зима сполучається з високою вологістю повітря, але відсутня перезволоженя ґрунту. В південних районах, головним чином у Франції, характерні ліси з каштану посівного (істинного). В підліску широколистих лісів приатлантичних районів є вічно-зелені види (падуб, самшит, характерна ліана – плющ). На бідних піщаних і щебенистих ґрунтах (північно-західна Франція, Британські острови, Се­редньоєвропейська рівнина) широко розповсюджені верещатники, трав’яні і трав’яно-мохові болота, а на побережжі Північного моря – засолені луки маршів. В міжгірних рівнинах (Чехія, Середньодунайська рівнина) ліси сильно отеплені, зустрічаються острови лучних степів. В районах помірно-континентального клімату Східної Європи каштанові і букові відсутні (за виключенням гірських лісів Криму з східним буком). Крім дуба черешневого, тут звичайні липа, клен, ясень, вяз, а в чагарниковому ярусі – ліщина, бере­склети, жимолозь. В горах рослинність в нижньому поясі представлена гірськими широколистяними і хвойними лісами, які піднімаються до висоти 1600-2100 м, вище поясом субальпійських чагарників і луків, який в най­більш високих горах заміняється альпійським лучним поясом. На великих площах лісова рослинність зведена для збільшення орних земель, розши­рення садів, а в південних районах і виноградників. При лісовідновлюваних роботах нерідко широколистяні (особливо бук) замінюються хвойними (сосна, ялина) або швидкоростучими листяними (тополя) породами. Луки субальпійського і альпійського поясів широко використовуються в якості літніх пасовищ. Л і с о с т е п и   розповсюджені в помірно континентальних районах пів­денніше широколистих лісів. В них широколисті ліси, переважно на вододі­лах, сполучаться з лучними степами, де багато відносно вологолюбного різнотрав’я (лапчатники, таволги, крестовника, ветреници, шалфея, горицві­ту). Ще південніше розвинуті   т и п о в і   с т е п и   з пануванням дерновин­них злаків (український і вузьколистий ковилі, ковила Лессинга, типчак). В найбільш сухих місцеперебуваннях південніше типових степів на півдні Ук-раїни, в північному Криму, Нижньому Поволжі представлені   с у х і   (пів­денні) степи з розрідженим покривом з полину, ковилі, тирси, типчаку, пирію. На крайньому південному сході Європи дуже розріджена рослинність полинних і солянкових (сведа, біюргун) полу пустель і пустель. Степова рослинність майже повністю знищена в результаті розорювання чорноземних і каштанових ґрунтів, що використовуються для вирощування пшениці, куку­рудзи, цукрових буряків, соняшника та інших культур. Природна рослинність збереглась майже виключно в заповідниках. Рослинність зон напівпустель і пустель використовується в якості пасовищ головним чином для овець. На рівнинах в нижньому поясі гір субтропічних районів Європи розпов­сюджені   к с е р о ф і л ь н і   в і ч н о з е л е н і   л і с и   і   ч а г а р н и к и, пристосовані до перенесення сухого літнього періоду. Провідну роль в лісах відіграють кам’яний, кермесовий і корковий дуби, алепська, приморська та італійська сосна. Ліси світлі, з багатим чагарниковим підліском і майже повністю вигоряючим літом трав’яним покривом. Найбільш розповсюдь­женими чагарниковими формаціями є: маквис, що складається з суничного дерева, філліреї, мирта, ладанника, фісташки, благородного лавра, здичавілої маслини: пальмітос – з єдиної в Європі дикоростучої пальми хамеропс (південь Піренейського півострова, Балеарські острови, Сицилія); гарига з пануванням чагарникового кермесового дуба (переважно на кам’янистих ґрунтах); томіллари – розріджені зарості сухих внутрішніх районів Піренеї­ського півострова з тим’яна, лаванди, та інших багатих ефірними маслами рослин; шибляк – з переважно листопадних чагарників (держидерево, дикий бузок) з домішкою деяких вічнозелених; у внутрішніх і східних районах Балканського півострова – фригана з низькими колючими чагарниками і жорсткими травами. В гірських районах Середземномор’я вище поясу вічнозелених лісів і чагарників (з 300-400 м на півночі і 800-1000 м на півдні) виражений пояс листопадних широколистяних (дуб, бук, каштан) і хвойних лісів (ялина, ялиця, сосна атлантичний кедр), над яким в найбільш високих горах представлений вузький пояс субальпійської і альпійської рослинності. Більша частина лісів і чагарників Середземномор’я зведена людиною або знищена частими тут пожежами. На їх місці – поля пшениці, кукурудзи, плантації цитрусових, оливкового дерева, коркового дубу, виноградники, сади, парки; на південному сході Піренейського півострову єдині в Європі плантації фінікових пальм. Під впливом випасу (кози, вівці) сильно зміни­лась рослинність гір.  Тваринний світ Європа входить в Голарктичну зоогеографічну область. В розподілі ком­плексів тварин виявляється велика залежність від розміщення основних типів рослин, у зв’язку з чим тваринному світові також властива географічна зо­нальність. Однак ступінь її виразу менший, ніж у рослинності, так як одні і ті ж комплекси тварин можуть бути притаманні різним, але екологічно близь­ким типам рослинного покриву. Внаслідок того, що процеси зміни біотипів в Європі проходили відносно повільно, численні види тварин поступово пристосовувались до нових, змінених людиною, умовам існування і знахо­дили притулки в слабо освоєних районах. Для тундр внаслідок одноманітності місцеперебування, бідності рослин­ними кормами і суворості клімату характерна мала видова насиченість тва­ринного світу. Переважають дрібні гризуни: норвезький, обський і копитний лемінги, польова Міддендорфа; характерні північний олень, песець, вовк, тюлені (нерпа звичайна, морський заєць). З птиць багато тундрової куропат­ки, білої сови, по берегам морів – чайки, баклани, гуси, тупики, гаги, кайри, чистики, нерідко утворюючі багатотисячні гніздування – птичі базари і птичі острови (найбільші з них на Новій Землі). На Шпіцбергені акліматизований мускусний вівцебик, завезений з Гренландії. В тайзі у зв’язку з великою різноманітністю місць проживання і значними кормовими ресурсами видовий склад тварин багатший. Із ссавців характерні: лісні полівки, бурундук (на сході), лісний лемінг, летяга (переважно на сході) білка, заєць-біляк, соболь, росомаха, горностай, ласка, бурий ведмідь, вовк, лисиця, лось; з птиць – глухарі, рябчики, кедрівки, неяситі, синиці, клести, снігері, свірістели, яструба. Численні кровососові комахи. Південніше 60о пн.ш. на захід і 55о пн.ш. на схід зникають деякі харак­терні тайгові тварини, замінюючись тваринами широколистяних і змішаних лісів (особливо в Західній Європі). Із ссавців тут характерні: норка, чорний тхір, європейський дикий кіт, соні, благородний олень, козуля, кабан, летучі миші, їжак, а з спільних з тайгою – бурий ведмідь, лисиця, вовк, лісова куниця, борсук, лось, білка та інші. В лісах Біловежської пущі (в Білорусії і Польщі), а також в Приокському заповіднику, в Прикарпатті охороняються зубри. Серед пернатих зменшується кількість водоплаваючих; в шир околи­стяних лісах мешкають зелений і середній дятли, вальштеп, зозуля, сойка, зяблик, західний соловей, тетерів, сови, голуби, іволга, шпаки, синиці: в деяких країнах Західної Європи широко розповсюдився акліматизований тут фазан. Більше, ніж в тайзі, землеводних (в тому числі єдина з деревних жаб – квакша). Зведення лісів і поява відкритих просторів сприяло проникненню в цю зону низки степових тварин: звичайного хом’яка, звичайної полівки, дроф, сірої куропатви, перепела. Чисельність лісових тварин сильно скоро­тилась. Більше інших постраждали крупні ссавці, екологічні вимоги яких виявились несумісними з перетворенням біотипів. В Західній Європі в першій половині XVII с. щез останній тур, на Балканському півострові перестали водитись леви, широко розповсюджені в древності, скоротились місцеперебування вовка. З птиць щез європейський ібіс, різко скоротилась чисельність орлів. Тваринний світ степових і напівпустинних районів Східної Європи характеризується широким розповсюдженням гризунів(червоний і малий ховрашки, зайці, звичайний хом’як, бабак, великий тушканчик, сліпиш, полівки). З інших ссавців звичайні: заєць-русак, степовий тхір, лисиця; з водоймами зв’язано життя водяного пацюка, видри; в напівпустелях Прикаспію – сайгак, лисичка-корсак, малий ховрашок, піщанка. З птиць значну групу складають хижацькі: луні, боривітри, орел-могильник; звичайні жайворонки, перепел, сіра куропатва; характерні дрофа, стрепет. В плавнях низовій крупних річок, особливо Волги, численні нирки, качки, чаплі, бак­лани, кулики. Не дивлячись на розорювання степів, численні тварини, особливо гризуни і птиці, збереглись маючи достатньо корму і місць укриттів в полях культурної рослинності. У фауні Середземномор’я при відносно малій видовій насиченості лісовими тваринами характерні гірські форми тварин. Багатше, ніж в більш північних районах представлені плазуни і земноводні. Серед ссавців: безоаровий і альпійський козли, серна, муфлон; на заході піренейська хохуля, генетта, на Гібралтарі – єдиний в Європі представник мавп магот, або безхвостий макак (з родини мартишко подібних); на сході – дикообраз, шакал. Серед птиць звичайні: ягнятник, піренейський і звичайний горобці, гірська галка, голуба сорока, стрижі, ластівки, славки, стінолаз; з плазунів – ящірки, гекони, ящурки, жовтопузик, гадюки, вужі, полози, черепахі; з земноводних – жаби, саламандри, тритони, протей. Багато комах: цикади, метелики, москіти та інші.