Європа: внутрішні води та льодовики

Внутрішні води За величиною шару стоку води, біля 295 мм Європа займає друге місце се-ред частин світу після Південної Америки, але в наслідок менших розмірів суші за об’ємом стоку, біля 2850 км3вона переважає тільки Австралію і Антарктиду. Розподіл стоку по Європі нерівномірний. У відповідності із ступенем зволоженості стік зменшується з заходу на схід і з півночі на південь. Більша частина Європи відноситься до басейну Атлантичного океа­ну і його морів, значно менша приходиться на басейн Північного льодови­того океану і басейн внутрішнього стоку – Каспійське море. Р і к и. Найбільш крупні ріки знаходяться на рівнинах Європи. Най­більшою рікою Європи є Волга, яка має довжину 3530 км, площу водозбору 1360 тис. км2, середню річну витрату води більше 8 000 м3/сек.Основні при­токи Волги – Кама і Ока. Другою за розміром рікою Європи є Дунай, який має довжину 2850км, площу водозбору 817 тис. км2, середню річну витрату більше 6430 м3/сек. Дунай приймає більше 300 приток, найбільші з яких є Драва, Тиса, Сава, Сирет, Прут. Великою річкою Європи є Дніпро, довжина якого 2200 км, площа водозбору -  504 тис. км2, середню річну витрату 1670 м3/сек. В Західній Європі найбільшою річкою є Рейн, довжиною 1320 км, площею водозбору 224,4 тис. км2, середньою річною витратою біля 2500 м3/сек.  Дністер має довжину 1312 км, площу водозбору 72,1 тис км2, середньорічну витрату води 310 м3/с. Крім перерахованих вище до великих річок відносяться Ельба, Вісла, Луара, Тахо, Одра та інші. На рівнинах Східної Європи переважають ріки з спокійною течією, які протікають по широким терасованим долинам і які мають снігове і частково дощове живлення. Основний стік приходиться на весну і початок літа, а на ріках північної частини рівнини у зв’язку з пізнім сніготаненням максимум стоку зміщується на літо. Взимку встановлюється льодовий покрив трива­лістю від 1,5-3,0 місяців на півдні, до 7-7,5 місяців на півночі. Спорудження крупних водосховищ на Волзі, Дніпрі, Дону та інших ріках призвело до ви-рівнювання режиму їх стоку та до збільшення їх транспортного значення. У Феноскандії переважають короткі порожисті ріки із слабо розробле­ними долинами, які мають багато озероподібних розширень. На рівнинах живлення головним чином снігове; максимальний стік – весною, але внаслі­док регулюючої ролі озер і великої залісеності площ водозборів водність рік велика і літом і восени. В гірських районах  Феноскандії ріки мають велике падіння і великі повздовжні похили. Тривалість льодового покриву тут від 2-3 місяців в середній частині до 7-7,5 місяців на півночі. В рівнинних районах Середньої Європи живлення рік в основному дощо­ве. Ріки не замерзають або мають короткий нестійкий льодостав. На ріках Франції, Британських островів, Бельгії, Нідерландів, Німеччини стік рівно­мірний, з деяким збільшенням зимою і зменшенням літом. В більш східних районах середньої Європи до основного дощового живлення весною приєд­нується снігове. При цьому максимум стоку зміщується на весну і літня межень стає більш тривалою і низькою. В середньовисотних горах (Карпа­тах та інших), покритих зимою снігом, ріки мають бурне весняне повіддя. На ріках високогірних районів Альп (верхня течія Рейна, Рони, лівих притоків По, правих притоків Дунаю до снігового і дощового живлення приєднується і льодовикове. В літні місяці характерні високі паводки, а зимою стік дуже ма-лий або зовсім відсутній. Середземноморським рікам притаманні значні підйоми рівня води восени і зимою (місцями зимою і весною і низька межень літом, коли ріки сильно міліють або пересихають. На деяких ріках зимові витрати в кілька раз перевищують літні. В карстових районах Середзем­номор’я значну роль в живленні рік відіграють ґрунтові води, тому їх стік більш зарегульований; деякі ріки тут мають ділянки підземної течії. О з е р а. Озера на території Європи розподіляються нерівномірно. Найбільш численними скупченнями озер на рівнинах і в горах, які підда­валися плейстоценовому зледенінню. Це північ і північний захід Східно-Європейської платформи, Феноскандія, Британські острови, Альпи і при- альпійські рівнини Польщі і Німеччини. Більша частина озер цих районів притаманна тектонічним пониженням (котловини, грабени, тощо), оброб­лених льодовиками і частково підпруженими їх наносами. Вони характеризу­ються сильно звивистою береговою лінією, значною глибиною, витягнутою по повздовжній вісі тектонічних понижень або по напрямку руху льодовиків. До цього типу відносяться рівнинні озера: Ладожське, Онежське, Венерн, Веттерн, Меларен, Імандра. До них також відносяться озера передгір’їв: Женевське, Лаго-Маджоре, Комо, Гарда та інші. На моренних рівнинах широко розповсюдженні відносно невеликі озера міжморенних понижень або розташованих в древніх улоговинах стоку передльодовикових вод, особливо на рівнинах Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Німеччини, Фінляндії. В Альпах, горах Скандинавії і Британських островів, в найбільш високих районах Карпат, на півночі Уральських гір є Невеликі "альпійські” озера в карових пониженнях. За межами льодовикових районів значних скупчень озер немає. Найбільш типові: озера-стариці в заплавах рівнинних рік; дельтові – в низов’ях Волги, Дніпра, Дунаю, По; лагунові – по побережжям Чорного і Азовського морів; тектонічні – Шкодер (Скандарське), Охрідське на Балканському півострові, Балатон в Угорщині та інші; вулканічні – на Апеннінскому півострові і в Ісландії; карстові – на сході Східно-Європейської рівнини, на Балканському і Апеннінському півострові. Більшість озер Європи відносяться до прісних проточних водойм. В арідних поденно-східних районах є безстічні солонуваті і сильно мінералі­­зовані озера Ельтон і Баскунчак; на границі з Азією знаходиться найбільше озеро світу – Каспійське море. Європа володіє значними гідроенергетичними ресурсами. Дуже багаті ни­- ми гірські райони Скандинавії, Альп, середньогір’я Середньої Європи. Дуже багаті ними гірські райони Скандинавії, Альпи, середньогір’я Середньої Єв­ропи. Потужні гідроелектростанції споруджені на великих ріках Східної Єв­ропи, на Волзі, Камі, Дніпрі. Крупна ГЕС , Джердан, побудована на Дунаю. Велике значення для економіки країн Європи має транспортне і лісосплавне використання річок і створення каналів, які з’єднують басейни багатьох рік як в Західній, так і в східній Європі, а також ріки з морями. Це Біломорсько-Балтійський канал, Волго-Донський канал, система каналів Гета в Швейцарії, Середньонімецький канал в Німеччині, Південний канал у Франції. Волга, Дніпро, Дунай, Висла, Рейн, Темза, Сена, Одра та інші ріки перетворені в крупні транспортні артерії з напруженими вантажними і пасажирськими пе­ревезеннями. Велика роль озер у водопостачанні. Побережжя багатьох озер використовуються для відпочинку і лікування. В озерах Ельтон, Баскунчак знаходяться родовища мінеральних солей. Льодовики Загальна площа сучасних льодовиків Європи перевищує 116 тис. км2. Найбільш крупні нагромадження льодовиків знаходяться на Шпіцбергені (56 тис. км2), Новій Землі, Землі Франца-Йосифа, і Ісландії і в Скандинавських горах, де переважають льодовики типу куполів і щитів, є також карові і перед  гірські льодовики. Потужність льоду нерідко складає 400-600 м, досягаючи в окремих випадках 1000 м. Деякі льодовики островів Арктики спускаються до моря і дають початок айсбергам. В материковій частині Європи льодовики є також в Альпах, на Північному Уралі, в Піренеях, горах С’єра-Невада, де розташований самий південний в Європі льодовик. Тут представлені головним чином карові і долинні льодовики.